Вощатинський іконостас

Маловідомий волинський іконостас церкви Різдва Пресвятої Богородиці Загорівського монастиря створений 1722 року. До Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького він надійшов у 1962 році із недіючої церкви святих апостолів Петра і Павла у селі Вощатин (тепер Володимир-Волинського району Волинської області).

Пам’ятку виявив і атрибутував відомий український дослідник і музейник Борис Возницький (1926-2012). Учений слушно припустив, що іконостас створений у 1722 році для церкви Різдва Пресвятої Богородиці Загорівського монастиря – знаного з ХVІ століття осередку монастирського життя Волині, створеного неподалік села Новий Загорів. На думку Б.Возницького, іконостас належить до спадщини видатного українського іконописця, ієромонаха Йова Кондзелевича (1667-1740-ві). Зрештою, його підпис присутній і на вівтарі (1696), що також походить із цього ж монастиря і тепер представлений у постійній експозиції музею.

Наступні дослідники творчості Йова Кондзелевича (В.Овсійчук, О.Сидор, В.Александрович, Т.Откович та інші) більшою або меншою мірою погоджувалися із атрибуцією Б.Возницького, акцентуючи, врешті-решт, на спільній праці іконописця і його майстерні. Особливо рука майстра відчувається у двох намісних іконах – «Введення Пресвятої Богородиці в храм» та «Різдво Богородиці», а також в іконі «Спас Нерукотворний». Різьблення іконостаса виконував жовківський сницар Іван Карпович, з яким майстер співпрацював щонайменше від 1696 року – часу виконання згаданого вівтаря. Іконостас дійшов до нас не повністю. Не зберігся ряд празників, втрачено два картуші з пророками. А під час реставрації ансамблю (2014-2017) виявлено численні пізніші втручання в авторський живопис і, навіть, перемалювання окремих сюжетів. Наприклад, центральна ікона пророчого ряду «Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці» перемальована у середині – другій половині ХІХ століття, і поверх неї виконали образ Бога Отця. Такий стан збереження пам’ятки, безумовно, став наслідком історичних перипетій, пов’язаних із долею ансамблю. Іконостас створений у 1722 році. Ця дата зафіксована на пам’ятці двічі: на центральній іконі «Деісіс» та іконі «Святий Лаврентій» з одвірок північних дияконських врат. 

Із останнього напису, зробленого своєрідною мішаниною грецької і слов’янської мов, можна зрозуміти, що іконостас завершено на Великдень 1722 року. До його створення спричинились два відомі волинські шляхетські роди – Чацьких та Загоровських, чиї герби вміщено на пределі ікони «Спас» із зображенням святих преподобних Антонія та Теодозія Печерських. У монастирській церкві іконостас знаходився недовго. У 1770-му році збудували нову барокову святиню і, ймовірно, вслід за цим, за нез’ясованих детальніше обставин, іконостасний ансамбль та вівтар (1696) перенесли до Вощатина. Правдоподібно, тоді і було втрачено празниковий ряд, оскільки іконостас не вміщався у місцевій невеличкій дерев’яній церковці. Найвірогідніше у середині – другій половині ХІХ століття, після ліквідації унійної церкви, перемалювали ікону «Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці», що сприймалася як вияв латинського впливу на православне церковне мистецтво. Властиво, у пам’ятці дійсно присутні безпосередні відкликання до західної іконографії. Це, зокрема, ікона «Спас» у латинській версії «Salvator Mundi» і парна до неї ікона «Пресвята Богородиця», що наслідує іконографію відомої ікони «Матері Божої Римської», та й інші менш помітні деталі. Однією з причин такого сміливого введення західних іконографічних елементів було прийняття монастирем незадовго до початку праці над ансамблем унії 1719 року. Тож маємо рідкісний приклад іконостасу, котрий створювався свідомо для унійної церкви, і що ще важливіше – монастирської.

Тому і відобразилися західні впливи як в окремий сюжетах, так і в загальній структурі ансамблю (наприклад, увінчання останнього іконою «Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці»). Із часу надходження пам’ятки до музею лише поодинокі ікони представляли в постійній експозиції або ж на тимчасових виставках. Значна частина творів ніколи не репродукувались. Вперше представити іконостас шанувальникам і дослідникам українського мистецтва стало можливим після проведення техніко-технологічних обстежень твору та його повної реставрації, яку виконали фахівці науково-дослідного реставраційного відділу музею під керівництвом заслуженого працівника культури України Володимира Мокрія (роки життя 1947-2018, про його подвижницьку працю у попередньому числі журналу «Пам’ятки України: Історія та культура», 2018’5-6, вміщено розлогий нарис Марії Гелитович на сторінках 12-25). Експонування Загорівського іконостаса як окремого розділу постійної експозиції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького присвячене 350-й річниці від дня народження славетного українського іконописця Йова Кондзелевича, що відзначається із 2017 року.