З колекції МВІ

Музей волинської ікони (відділ Волинського краєзнавчого музею, відкритий 26 серпня 1993) експонує твори майстра й іконописців, які працювали разом з ним над окремими іконами й ансамблями іконостасів Волині. Невідомо, хто навчав Й.Кондзелевича основам іконописної майстерності і знайомив з усталеними на той час живописними прийомами. Але немає сумнівів, що індивідуальна творча манера іконописця склалася під впливом місцевої художньої культури.

Христос Вседержитель 

Стилістичні аналогії з образом Спаса на підписаній Кондзелевичем іконі «Христос Вседержитель» в Богородчанському іконостасі має також образ Ісуса на іконі «Христос Вседержитель» із Городищенського іконостаса, яка написана під впливом західноєвропейського мистецтва. Це проявилось у невластивих українському малярству деталях: Христос сидить на дузі веселки в оточені ангелів і серафимів. Ймовірно, що саме це трактування було близька не просто Кондзелевичу, як маляру, а Кондзелевичу-ченцю, його розумінню сутності християнського віровчення, ролі Ісуса Христа у спасінні людства.

Веселка – небесний престол, і є символом мосту, що поєднує земне, тимчасове з вічним у Царстві небесному. Цей зв’язок здійснює Ісус Христос, який приніс спасіння. Зберігаючи композиційну схему канону, Кондзелевич наповнює її живим змістом особистого духовного досвіду та творчого пізнання світу. Написаний майстром образ Христа являє Його величним, сповненим сили та мудрого спокою, досконалим тілесно і духовно. В образах ангелів знайшла втілення лірична тема, притаманна волинському малярству взагалі. Ликів ангелів, херувимів та серафимів відзначені миловидністю та теплотою.

У живописі фрагментів Городищенського іконостаса Йов Кондзелевич виступає вже як сформований іконописець зі своїм стилем і художнім баченням. Очевидно, талановитому, з визрілою майстерністю художнику, що досконало володів технікою іконопису, відкрили дорогу до самостійної творчості. 

Святий Георгій 

Особливе місце серед шедеврів Йова Кондзелевича, що представлені в експозиції музею, посідають сповнені ренесансної гармонії образи святого Георгія. Краса ідеальних ликів, невимушена природність руху, м’яка пластика форм сприяють поетичності образного ладу. Ікона «Святий Георгій» початку XVIII століття надійшла до фондів Волинського краєзнавчого музею від адміністрації Локачинського району після закриття у 1986 році СвятоМихайліської церкви в селі Великий Окорськ.

Пам’ятка мала стійке пилове забруднення, короблення дощок основи, втрати фарбового шару. Донаторський напис свідчив, що ікона поновлена коштом Григорія Лобуцкого 1816 року. 1997 року пам’ятку передано на реставрацію у Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури в Києві. Лабораторні дослідження виявили під верхнім живописним шаром із сюжетом «Григорій Богослов» добре збереженний, майстерно написаний образ «Святий Георгій». Ікону датували приблизно 1730 роками (за наявністю блакитної фарби вівіаніт). Автор використовував змішану техніку: одяг, пейзаж написані темперою, а лик і руки – олійною фарбою (білильні промальовки зроблені з додаванням свинцевих білил).

Святий Георгій зображений у повний зріст. Для волинського малярства, як і для українського в цілому, ростове зображення святого є рідкісним. Не дивлячись на те, що Георгій тримає в руках знамено з хрестом – символ перемоги християнської віри – він є втіленням юного воїна, а не мученика. Кондзелевич зображує його у багато декорованому лицарському обладунку, краса якого підкреслена срібленням і золоченням. Юний лик святого вражає витонченою красою, наче осяяний внутрішнім світлом. Фігура сповнена спокою та гідності. Типовим для XVIII століття є введення в ікону ліричного краєвиду із зображенням сцени перемоги Святого Георгія над змієм. Шляхетний живопис у поєднанні з пишним орнаментом золоченого тла надають іконі особливої урочистості

Юрій Змієборець 

Ікона «Юрій Змієборець» початку XVIII століття потрапила до фондів Волинського краєзнавчого музею у 1979 році з напівзруйнованої Покровської церкви села Бобли Турійського району. Вона відзначається вміло побудованою композицією, європейським стилем, витонченим живописом. Основний простір займає зображення святого на білому коні. Так автор робить акцент на перемозі Юрія над змієм, який стікає кров’ю.

Але водночас у постаті Юрія немає войовничості. Це лицар духу. Обличчя спокійне, просвітлене, одухотворене, ніжне. Він впевнений в істинності і силі християнського віровчення. Царівна представлена на тлі замкових мурів з піднятою у привітанні рукою. Вівця біля її ніг символізує жертовність в ім’я християнської віри. Майстерно виконані мініатюрні постаті та деталі одягу царя і цариці на балконі, чоловіка у вікні. Автор багато уваги приділяє опрацюванню вбрання царівни, лицарського обладунку Георгія, збруї коня.

В іконі втілене унікальне колористичне трактування ідеї перемоги добра і Божої справедливості. Темними глухими коричневим і чорним кольорами змальований змій і все, що його оточує. Звучними яскравочервоним, смарагдово-зеленим, білим фарбами наділяє іконописець постаті Юрія і царівни, град Ласію, які зображені у світлі золотого тла. Йов Кондзелевич, як яскрава мистецька індивідуальність, не міг не впливати на художників – своїх сучасників і послідовників. Його твори були зразками для наслідування. Про це свідчить ікона «Юрій Змієборець» з церкви Іоана Богослова села Верхнів Іваничівського району.

Образ царівни майже скопійований у Йова Кондзелевича. В основі малюнка закладений реалістичний характер зображення. Композиція, трактування драперій, краєвид з пагорбами, деревами, кущами, драматичне розгортання дії, велика кількість персонажів змальовані під впливом європейського бароко. За винятком статичної постаті царівни Єлисави, всі інші персонажі зображені в активному русі: цариця з віялом в руці, ніби подає знак до початку поєдинку, воїни поспішають на допомогу Юрію; дівчина на балконі емоційно розпростерла руки.

Сцена битви обмежена баштою і палацовими спорудами, архітектурні мотиви яких бачимо на іконах «Успіння» у Білостоцькому та Богородчанському іконостасах. Можливо, що автор ікони працював з Кондзелевичем над іконостасами церков у Білостоці та Скиті Манявському. 

Довкола Загорівського іконостаса 

Остання велика відома робота майстра у складі артілі іконописців – це створення у 1722 році нового іконостаса для соборного храму Загорівського Різдво-Богородичного чоловічого монастиря, який у 1719 році прийняв унію. Замовником нового іконостасу був волинський староста та господар земель Михайло Чацький, син хорунжого Войцеха Чацького і каштелянки Катерини Загоровської (родинні герби Загоровських і Чацьких вміщені на іконі Антонія і Феодосія Печерських).

В історію українського мистецтва іконостас увійшов як Загорівський (він знаходився у Загорівському монастирі до 1810 року, коли був побудований новий храм і старий іконостас передали у Петро-Павлівську церкву села Вощатин ВолодимирВолинського району, з 1962-го він зберігається у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького). Під час експедиції Волинського краєзнавчого музею 2007 року на горищі церкви села Вощатин знайдений картуш з образом пророка Єзекиїля з цього іконостасу.

Пророк зображений поколінно з розгорнутим сувоєм у руках. Зліва від Єзекиїля намальовані врата. На сувої – його ім’я та фрагмент тексту пророцтва, в якому прочитується «дверь Господнюю». Зображення врат, дверей на іконах Єзекиїля пов’язане з його видінням слави Господньої, що увійшла у храм на херувимській колісниці, після чого врата храму стали неприступними і непрохідними ні для кого (Єз. 44:2). У православній традиції це читання трактується як вказівка на таїнство воплочення. Образ врат є свідоцтвом про Богоматір, що удостоїлась бути вмістилищем Бога і таємничими дверима, через які він увійшов у світ.

Можливо, саме для Загорівського монастиря Кондзелевич написав хоругву «Богородиця з Антонієм і Феодосієм Печерськими / Всі святі», яка зберігається у фондах Музею волинської ікони, іконографічна програма якої органічно пов’язана з мистецьким вирішенням іконостасу. Зазвичай іконописці, які працювали над іконостасами, писали і хоругви, що узгоджувались із загальним храмовим інтер’єром. Ікона, як і образ вище згаданого Святого Георгія початку XVIII століття, була передана до фондів Волинського краєзнавчого музею у 1986 році адміністрацією Локачинського району із закритого храму села Великий Окорськ. Стан пам’ятки був аварійним: забруднення, механічні пошкодження, хвилеподібні деформації полотна, перемалювання.

Первісно ікона була обрізана по периметру, наклеєна на дошку і оформлена у раму з навершям із зображенням Святого Онуфрія. На нижній частині рами зберігся донаторський напис про поновлення ікони у 1856 році. 1997 року пам’ятка передана на реставрацію у Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури. Після зняття полотна з дошки, із зворотнього боку відкрилося зображення, сюжет якого був визначений як «Всі святі» або «Церква торжествуюча». За хіміко-технологічними дослідженнями ікона виконана олійними фарбами на емульсійному крейдяно-клейовому ґрунті. Спираючись на склад застосованих пігментів і час їхнього побутування, зроблені висновки, що ікона написана наприкінці ХVII – на початку ХVIIІ cтоліть, а майстерність виконання, стилістика ликів, моделювання бганок одягу «бере початок у творах таких майстрів як Йов Кондзелевич». У створенні композицій двостроннього образу автор звертається до сюжетів, джерелом яких є «Одкровення» Іоана Богослова.

Зображення собору всіх святих відповідає тексту Апокаліпсису: «І я бачив, і чув голос багатьох ангелів навколо престолу, і тварин, і старців, і число їх було тьми тем і тисячі тисяч, які говорили гучним голосом: достойний Агнець заколений прийняти силу і багатство, і премудрість, і міцність, і честь, і славу, і благословення» (Одкр. 5, 11-13). На іконі композиційним центром є фігура Ісуса Христа, який сидить на купчастих сіро-білих хмарах у променистому сяйві, що ілюструє слова Христа: «Я Світло для світу, хто йде за Мною не буде у темряві блукати, а матиме світло життя» (Ін. 8,12).

Червоний плащ-гіматій важкими бганками спадає з лівого плеча Спасителя. Правою рукою Ісус благословляє, лівою – підтримує великий чотириконечний хрест з титлом. Присутність Святої Трійці означена зображенням Бога Отця в оточенні херувимів та Духа Святого у вигляді голуба. Обабіч Христа – пророки, святителі, святі мученики, апостоли, серед яких можна визначити отців церкви Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Златоуста, а також Іоана Хрестителя з хрестом у руці та Мойсея зі скрижалями Заповіту. Серед мучеників виділяється по-стать святої Варвари з чашею.

Це зображення близьке до образу Варвари із Загорівського вівтаря 1696 року роботи Йова Кондзелевича, жестом правої руки двома пальцями якої на рівні грудей тримає маленький чотириконечний хрест, зображенням у лівій руці меча і довгої зеленої гілки, що лягає на її плече. Над кожною групою персонажів намальовані стрічки з написами, більшість з яких, окрім «Святі Пророки», через втрати не прочитуються. У нижній частині ікони серед християн, що у хрещенні отримали нове життя, можна означити апостола Іоана з чашею та апостола Петра з ключем. На другому боці ікони зображена «Богородиця з Антонієм та Феодосієм Печерськими», яка за композицією не має аналогів серед тогочасних українських творів.

Йов Кондзелевич відходить від традиційної композиції і пише Богородицю не на троні, а в образі «жони» з «Одкровення» Іоана Богослова: «І з’явилося на небі велике знамення: жона, оповита сонцем, під ногами її місяць і на голові її вінець з дванадцяти зірок… І народила вона немовля чоловічої статі, якому належить пасти всі народи залізним жезлом…» (Одкр. 12, 1, 5).

Трактування образу «жони» як Богородиці було характерним для західної церкви. У живописі набуває поширення окремий іконографічний тип, де Діва Марія у короні поміщена у променисту сонячну мандорлу, на її руках немовля Ісус, а під ногами – півмісяць. У таких зображеннях Марія представлена як Чиста та Непорочна Наречена і водночас як Матір Спасителя, що очолює паломництво народу Божого через віки. Особливо це проявилося у мистецтві Німеччині XV століття, звідки образ «жони, оповитої сонцем» поширюється у польському мистецтві.

На теренах України та Білорусії тема апокаліптичної «жони» без Ісуса Христа переважно втілювалася в композиціях «Коронування Богородиці» та іконах «Непорочне Зачаття». Численні зображення Марії в образі «жони» Апокаліпсису на теренах Польщі, очевидно, стали підґрунтям для поглиблення есхатологічного змісту образу Богоматері в іконі «Богородиця з Антонієм та Феодосієм Печерськими».

Марія зображена у сонячному сяйві. Вона стоїть на півмісяці, Її голова увінчана короною та дванадцятьма зірками. Богоматір тримає на лівій руці Ісуса Христа, який правою рукою благословляє, а лівою рукою, що лежить на коліні, тримає сувій. Їхні постаті з обох боків оточують херувими у хмарах. Образи Богоматері та Ісуса Христа сповнені величі і спокою, наділені особливою ніжністю та миловидністю. Пластику фігур виявляють тканини одеж, що лягають монументальними глибокими бганками, які виділені щільною чорною фарбою.

Нижче, обабіч постаті Богоматері, стоять із схиленими непокритими головами темноволосий Феодосій (справа) і сивий Антоній (зліва). Вони зображені у коричневих мантіях, скріплених на грудях, і парамандах поверх ряс. Преподобні тримають в руках довгі розгорнуті сувої з текстами: «Господи, нехай буде на місці цьому благословення Святої Афонскої Гори» (Антоній) і «Господи, в ім’я Пресвятої Матері Твоєї взграджен буде дім цей» (Феодосій).

Образ Богородиці з Ісусом за іконографічним, образно-психологічним, малярським трактуванням близький до намісних богородичних образів у Богородчанському і Загорівському (Вощатинському) іконостасах, а зображення херувимів аналогічні херувимам в іконі «Христос Вседержитель» з Городищенського іконостаса. В іконах повторюються прийоми у змалюванні персонажів: видовжені повновиді лики, великі очі, дугоподібні брови, що плавно переходять у витончені контури носа, припухлість обабіч нижньої губи, що виокреслює підборіддя, невеликі червоні вуста, виділення розбіленою вохрою лінії шиї Ісуса, довгі пальці Богоматері з означенням суглобів.

Автор використовує темну вохру для відтінення вилиць, повік, носа Богородиці та Немовляти, що разом з делікатним рум’янцем на щоках створює враження світлоносності ликів. Одяг Христа на іконі «Богородиця з Антонієм і Феодосієм Печерськими», за винятком орнаментики, ідентичний одягу Ісуса на іконі «Богородиця Римська» з Загорівськошл іконостаса. В іконах повторюється мотив променистих німбів Марії і Сина, тасьма з «коштовним камінням» на горловині і обшлагах хітону Богоматері, моделювання складок одягу.

Це дає можливість пов’язати написання ікони «Богородиця з Антонієм та Феодосієм Печерськими» з іменем Йова Кондзелевича. Послуговуючись західноєвропейськими зразками, майстер створив образи, звертаючись до місцевих художніх традицій. Образ «Богородиця з Антонієм і Феодосієм Печерськими / Всі святі» є другою пам’яткою роботи Йова Кондзелевича, написаною у техніці олійного живопису. Донедавна єдиною відомою роботою майстра на полотні була підписана ним ікона «Розп’яття» 1737 року для Преображенської церкви Черчицького монастиря (колишнє село Черчиці Луцького повіту нині у межах Луцька), яка нині зберігається у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького.

Таємниці авторства 

Твори Йова Кондзелевича, що експонуються у Музеї волинської ікони, від початку введення їх у науковий обіг, стали предметом дискусії серед українських науковців щодо його авторства. Відповісти можуть рентгенографічні дослідження творів, що дають можливість отримати найповнішу інформацію про складові ікони від дошки до автентичного шару живопису, проаналізувати авторські прийоми письма. Ця робота проводилися співробітниками наукового сектору рентгенографічних досліджень Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Перші результати були опубліковані у 2004 році, але вони не мали узагальненого характеру. У наступні роки дослідження проводила завідувачка сектора Любов Єфіменко.

Послідовне накопичення й аналіз рентгенографічного матеріалу дозволили зробити висновки щодо авторства досліджуваних творів. На одвірках врат, іконах «Христос Вседержитель» 1696 року, «Святий Георгій», «Юрій Змієборець» та «Пророк Єзекиїл» початку ХVIIІ cтоліття подібна техніка личного письма. Лики персонажів «формувалось за рахунок плавних мазків, що лягали один біля одного…

Ніс формовано за рахунок проведеної згори вниз, біля перенісся тоншої – ближче до кінчика носа потовщеної лінії, що надає ефекту легкої горбинки. Обриси очей, губ, розміри носа формувались за рахунок прокреслення контурів легкими за хімічним складом пігментами. А скульптурна форма досягалась за рахунок деталізації з використанням свинцевих білил, мазки дрібні, плавні. Тільки об’ємні деталі формувались за рахунок широких насичених білилами ліній».

Щодо пророків із Свято-Миколаївської церкви селища Локачі, які увійшли у науковий обіг як роботи Йова Кондзелевича, рентгенографічні дослідження зафіксували відмінності у техніці личного письма від вище зазначених творів. Імовірно, що пророки написані майстром кола Йова Кондзелевича, який працював разом з ним над іконостасами Загорівського монастиря і Скиту Манявського. Пророчий ряд привезений до Волинського краєзнавчого музею у 1983 році. Пророки зображені у круглих, обрамлених декоративним різьбленням медальйонах: дванадцять з них розміщені у двох трилисниках і чотири в іконах круглої форми. У кожному з медальйонів пророки представлені попарно.

Пророк Міхей зображений з пророком Гедеоном, Соломон з Мойсеєм, Аарон із Давидом, Софонія з Єзекиїлом, Ісайя з Єремією, Яків з Даниїлом, Іоїль із Захарією, Аввакум з Валаамом. Постаті в більшості з непокритими головами, одягнені у хітони і гіматії, які у декого скріплені фібулами (Ісайя) або зав’язані вузлом (Даниїл, Валаам). Тільки окремі з них подаються художником з певними визначальними деталями одягу чи атрибутами, що характеризують соціальний статус: царі Соломон і Давид – у коронах, одяг першого облямований горностаєм, другий – у підбитому соболем кунтуші, пророк Даниїл зображений у пророчій «фрігійській» шапочці, Аарон – в одязі первосвященика, з жезлом у руці, Захарія також постає у священицьких строях і кидарі. Лики пророків мають спільні риси: прямі загострені носи, широко відкриті великі карі мигдалеподібної форми очі, високі лоби з піднятими бровами. Кожен з пророків тримає розгорнутий сувій, де написане його ім’я та пророчий вислів.

На сувої Міхея вписане пророцтво про Вифлеєм, місце народження Месії, у Гедеона присутня згадка про руно і росу, як підтвердження його обраності, у Софонії – про визволення Ізраїлю від гріха та лиха, в Іоїля – про Зішестя Святого Духа. Аввакум говорить про силу віри, Валаам – про «чоловіка від Ізраїлю», Єремія – Новий і вічний заповіт Бога. Єзекиїль та Соломон передрікають, що вища слава світу дістанеться Діві, Ісайя пророкує народження Спасителя від Діви, Захарія – Благовіщення Марії. Прообразами Богородиці, через яку Син Божий зійде на землю є «Ліствиця Якова», Давидів ківот (ковчег) Завіту і «жезл розквітлий» Аарона – про це йдеться у текстах на їхніх сувоях. Пророк Мойсей замість сувою тримає скрижалі з десятьма Божими Заповідями.Автор створив шістнадцять об’єднаних емоційним піднесенням образів, що складають спільний образ духовного пориву та високого інтелектуального вираження.

Збережена іконописна спадщина говорить, що разом з Кондзелевичем працювали живописці, які майже не поступалися йому у майстерності. Свідченням цього є твори, що експонуються в Музеї волинської ікони. Влітку 2008 року до Музею волинської ікони церковною громадою села Баїв Луцького району з церкви Успіння Пресвятої Богородиці передані ікони «Святі Косьма і Даміан», «Благовіщення» та «Оплакування Ісуса Христа». Особливості образного трактування персонажів, малярськотехнічні прийоми виконання, нюанси колористичного рішення дозволяють пов’язати створення ікон з колом майстрів Йова Кондзелевича. Всі ікони мають вкладні написи.

Донаторські написи на іконах «Святі Косьма і Даміан» та «Благовіщення» згадують «священного ієрея Даніла» і називають дату створення (1693). Нинішня будівля церкви села Баїв освячена у 1874 році, але за спогадами старожилів місцевий храм у давнину мав посвяту святим Косьмі і Даміану. Тобто, ікона із зображенням святих безсрібників могла бути храмовою. На іконі «Благовіщення» також зазначено, що образ написаний старанням членів громади «ЦЕПОРОВСКОЙ». Село Цеперів знаходиться недалеко від села Баїв. За історичними даними там ніколи не було церкви, очевидно, громада замовляла ікону саме для баївського храму.

На іконі «Оплакування Ісуса Христа» напис, зроблений прошкрябуванням, свідчить, що образ створений для «БАЮВСКОЙ…ГРОМАДЫ». Ікона «Оплакування Ісуса Христа» у виконанні волинського іконописця драматична та емоційно насичена. Скорботна Богоматір проливає рясні сльози над тілом мертвого Сина. Художнє втілення плачу Марії сповнене ліризму і водночас вогню сердечного болю. На задньому плані намальовані оточений мурами Єрусалим і гора з печерами, в одній з яких був похований Ісус Христос. Ймовірно, ікона використовувалась в обрядовості Страсного тижня і слугувала аналогом мальованої на полотні плащаниці.

Образи святих Косьми і Даміана за типажами і стильовими характеристиками мають багато спільного з апостолами з іконостасу Свято-Михайлівської церкви Білостоцького монастиря, що передані церковною громадою у 1962 році до Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. У цих роботах прослідковується один автор. Іконописець зображує святих як лікарів, зі ступкою для приготування ліків і скринькою з мазями. Вони сповнені високої місії цілителів і проповідників Христової віри, що засвідчує напис у нижній частині ікони – молитовне звернення до Косьми і Даміана, де вони іменуються безсрібниками, чудотворцями, цілителями.

Використовуючи невелику палітру кольорів – білий, блідо-блакитний, голубий, сірий, автор моделює форми широкою гамою колористичних нюансів, завдяки чому одежі святих набувають особливої легкості і благородного звучання. Як і апостоли у Білостоцькому іконостасі, Косьма і Даміана стоять на коричневих пагорбах з травами і зображенням архітектурних споруд. Фактично автор намалював ціле місто з фортечними мурами, в’їзною вежею та висотними будівлями. Дослідники вважають, що при зображенні споруд на іконах «Святі Косьма і Даміан» та «Оплакування Ісуса Христа» автори використовували західноєвропейські зразки, насамперед Біблію Піскатора, творчо переробляючи їх і додаючи місцевий колорит.

На іконі «Благовіщення» дія відбувається у покоях Марії. Вона зображена перед столом, у відкритій книзі читає знамените пророцтво: «Ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл» (Іс. 7, 14). Розкритою долонею правої руки Марія приймає благу звістку архангела Гавриїла, який зображений на хмарині вісником неба, з білою лілією у руці – символом чистоти і непорочності Богородиці. Присутність небес окреслена золотим тлом і голубом – Духом Святим, який сходить у променях світла. Плавні лінії, поєднання делікатного світлорожевого кольору у ликах з переважаючим благородним сірим кольором створює світлий і ліричний образ.

Творчість ще одного іконописця, який разом з Йовом Кондзелевичем працював у Скиті Манявському, представлена іконою з предели «Спокуса Ісуса Христа», композиція якої повторюється у відповідній іконі Богородчанського іконостаса. Сюжет ікони є рідкісним в українському іконописі. На іконах «Зішестя до аду», «Архангел Михаїл», «Страшний суд» Сатану завжди писали маленьким, нікчемним, побореним.

На цій іконі він зображений у повний зріст, як ворог Бога, спокусник і згубник людських душ. Ісус повернутий до глядача, традиційно з відкритим для спілкування ликом, диявол навпаки написаний зі спини, у профіль. Драматизм події підсилюється темним колоритом ікони: свинцеві хмари, чорно-коричнева гора, чорне обрамлення зображення. Опрацювання спадщини Йова Кондзелевича та майстрів його кола у збірці Музею волинської ікони показує, що Кондзелевич творив як самостійний іконописець, так і в складі іконописної артілі, коли майстри пліч-о-пліч працювали над однією композицією, або кожен над своєю сценою, або поєднували вищевказані способи. Вони були представниками волинської іконописної школи, і тому їхня творчість є не тільки виразом особистих здібностей, а й місцевих художніх традицій та релігійних уявлень епохи. Зовнішня краса образів, живописна досконалість, пластика форм, що гармонійно поєднує легкість з рельєфністю, благородство колірної гами – все це дозволяє зарахувати роботи Йова Кондзелевича та іконописців його майстерні або кола до найдосконаліших творів сакрального мистецтва.

Городищенські врата 

У 1982 році наукова експедиція Волинського краєзнавчого музею привезла до музею із Свято-Троїцької церкви села Городище Луцького району одвірки царських і дияконських врат, ікону «Христос Вседержитель» та ікону з пределу «Спокуса Ісуса Христа». Із Свято-Миколаївської церкви селища Локачі – ікони пророчого ряду іконостаса. Під час реставрації одвірок Анатолій Квасюк, завідувач реставраційної майстерні Волинського краєзнавчого музею, під зображенням Іоана Златоуста відкрив дату створення одвірок і, ймовірно, всього іконостаса «ΑΧЧЅ» – 1696 рік. Одвірки мають прямокутну форму з аркоподібним завершенням. На широких бічних частинах одвірок царських врат зображені святі Іоан Златоуст (ліворуч) та Василій Великий. На півкруглих завершеннях верхньої частини – святі Миколай (зліва) та Григорій Богослов, вгорі – образ Спаса Нерукотворного. Василій Великий та Іоан Златоуст представлені і як автори літургії, що здійснюється у вівтарі, і як святителі, що самі здійснюють це таїнство.

Невипадковим є зображення святителів Миколая і Григорія Богослова над головами Василія Великого та Іоанна Златоуста. Всі чотири фігури – центральні персонажі святительського чину, що розташовувався в абсиді храму. Важливий у літургійному контексті образ Спаса Нерукотворного вгорі одвірок царських врат. Тканина Плата – це образ матеріального світу, освяченого присутністю Ісуса Христа. Лик Спасителя, що проступає на тканині, уподібнюється тілу Христовому у євхаристичному хлібі. На одвірках південних врат намальовані архангели із знаряддями страстей Ісуса Христа. Рафаїл у правій руці тримає цвяхи, лівою підтримує масивний чотириконечний хрест, спис і тростину з губкою. Уриїл правою рукою підтримує стовп і бич, ліва піднята на рівні грудей з розкритою догори долонею. Над ними – серафими, обернені ликами один до одного. У центрі арки – Ісус Христос як Ангел Великої Ради. Зображення архангелів у дияконських одежах нагадує про порівняння дияконів з небесними вісниками, що зустрічаються у древніх тлумаченнях. Ісус Христос представлений юнаком із крилами за спиною і розпростертими руками. Білий далматик Ісуса символізує чистоту і безплотність духа, він хрестоподібно оперезаний орарем, як в іконодиякона. Цим підкреслюється літургійне призначення врат – дияконське. Під час проскомідії диякон в ектенії просить Господа «Ангела миру, вірного наставника, охоронця душі і тіла наших». Зображення чинів ангельських є одним з найдавніших в історії живописного декору бокових врат. Прототипами є біблійні тексти про сторожу, яка охороняє входи у святая святих: «А при брамах Господнього дому (Храму) поставив він привратників, щоб не ввійшов хто будь-чим нечистий» (2 Пар. 23:19). Тому образи ангелів тісно пов’язані з тематикою входу до храму, що відповідає функції його охоронців. При написанні образів архангелів Йов Кондзелевич дотримувався положень Священного Писання щодо зображення самих ангелів, яких іконописець повинен був малювати з красою богоподібною, що вище людської. Ангели на одвірках – юні і прекрасні, адже юність є символом безсмертя і краси у християнстві. На одвірках північних врат зображені архідиякони Стефан та Лаврентій, над ними – серафими, обернені ликами один до одного. У центрі арки – голуб – Дух Святий. Іконографія святих дияконів Стефана і Лаврентія пов’язана не тільки з дияконським призначенням бічних відділень вівтаря. Вона продовжує тему літургійного предстояння ангелів, чий образ втілюють диякони під час богослужіння. Особливе значення набуває кадильниця в руках Стефана, яка нагадує як про старозавітне служіння Скинії, так і про вознесіння пахощів у Небесному Єрусалимі. Зображення архідияконів Стефана і Лаврентія також присвячується невинній смерті праведників, адже вони показали істинний взірець служіння, віддавши своє життя за християнську віру. У правій руці Лаврентій тримає велику темну решітку з цвяхами – знаряддя його мук, у лівій руці Стефана – три камені, знаряддя його смерті. Серафими з червоними крилами символізують старозавітні образи серафимів на завісах Скинії. Образи Ісуса Христа Ангела Великої Ради і Духа Святого пов’язані з темою Богоявлення і Благовісту. При хрещенні Ісуса Христа об’явилася Пресвята Трійця, яка свідчила про його божество. Христос, як друга особа Трійці, відкрив людям тайну спасіння. Зображення на одвірках царських і дияконських врат з колекції Музею волинської ікони мають прямі аналогії в іконостасі церкви Воздвиження Чесного Хреста Скиту Манявського (Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького). Образи Василія Великого та Іоана Златоуста надзвичайно близькі до відповідних зображень на одвірках царських врат Богородчанського (Манявського) іконостаса – дугоподібною формою брів, довгим прямим носом з легкою горбинкою і характерними крилами, великими карими очима з відтіненими повіками, маленькими червоними вустами, легким рум’янцем на щоках, який переходить на вилиці. У творах однаково визначені кольорові акценти і щільність тонів: кіноварний колір сакосів святих Василіїв ніби просвічується через темно-вишневі площини, що означують бганки, червоні хрести палають на білих з сірими у тінях омофорах, які органічно поєднуються з білими підризниками, повздовжні дрібні бганки яких промальовані сірою фарбою, а подол оздоблений мереживом. Тема архангелів Уриїла та Рафаїла із знаряддями тортур Ісуса Христа на городищенських одвірках знайшла продовження у Богородчанському іконостасі у клеймах на обрамленні ікони «Воздвиження Чесного Хреста». Загальна тональність у виконанні ликів архангелів з ніжно-рожевим відтіненням підборіддя, щік, крил носа, витончені риси обличчя, невелике подвійне підборіддя, окреслене сірим кольором, зближують їх з образами архангелів на дияконських вратах Богородчанського (Манявського) іконостаса.

Тетяна Єлісєєва,
завідувач Музею волинської ікони