Про іконописця

Іов – чернече ім’я, мирське – невідоме. Народився близько 1667 р. в галицькому містечку Жовква, ймовірно, у міщанській родині. Його батьками були Андрій і Текля: ці ймення відкривають перелік роду Іова в усіх його поминаннях.

У роду Кондзелевича були представники духовного стану. В пом’янику Почаївського монастиря названі монахи Іоан, Самуїл, Іона і Лука (імена двох останніх включено також у пом’яник Загорівської обителі). У 19 літ Кондзелевич став ченцем Хрестовоздвиженського Білостоцького монастиря на Волині. Вірогідно, що він був туди відданий батьками ще підлітком. У 1687 р. в записі на Ірмологіоні, придбаному в Турійську (Державна публічна бібліотека ім. М. Салтикова-Щедріна, м. Санкт-Петербург), засвідчив себе як ієромонах.

Майже весь творчий шлях Іова (Кондзелевича) пов’язаний з Волинню, яка відіграла визначальну роль у формуванні його самобутнього таланту. Отець Іов очолив іконописну майстерню, яка працювала над розписом іконостасів і написанням окремих образів не тільки на Волині, а й за її межами. У 1696 р. він виконав малярські композиції для вівтаря Загорівського Різдво-Богородичного монастиря на замовлення ігумена Феодосія (Волинця), залишивши свій підпис. Тим самим роком датовано фрагменти іконостасу – одвірки царських і дияконських врат, ікону «Христос Вседержитель» зі Свято-Троїцької церкви с. Городище авторства Кондзелевича (Музей волинської ікони).

Вершиною творчості майстра є монументальний іконостас, виконаний ним із групою помічників у 1698–1705 рр. для Хрестовоздвиженської церкви монастиря Скит Манявський на Прикарпатті (Національний музей у Львові. Науково-художній фонд митрополита Андрея Шептицького). Одночасно з роботою над іконостасом Кондзелевич виконав на Прикарпатті ще декілька робіт, зокрема, намісну ікону «Христос Вседержитель» у Покровській церкві с. Вільшаниця.

Великою роботою майстра є датований 1722 р. іконостас для Загорівського монастиря на замовлення волинського шляхтича Михайла Чацького (Національний музей у Львові. Науково-художній фонд митрополита Андрея Шептицького). Для цієї ж обителі Кондзелевич пише хоругву «Богородиця з Антонієм і Феодосієм Печерськими / Всі святі» (Музей волинської ікони). Ім’ям майстра підписано ікону «Розп’яття» 1737 р., виконану для Преображенської Черчицької церкви поблизу Луцька.

До цього ж періоду належать намісні образи «Христос Вседержитель» та «Богородиця Одигітрія» у Свято-Георгіївській церкві м. Дубна та вівтар у церкві Святих Косьми і Даміана в с. Махнівці поблизу Золочева. У документах 1710 і 1713 рр. Іов (Кондзелевич) згадується як ігумен Луцького Хрестовоздвиженського братського монастиря. У 1710 р. він бере участь в обранні Кирила (Шумлянського) в сан Луцького і Острозького єпископа, про що свідчить його підпис серед учасників виборів. У вересні 1713 р. його повторно обирають ігуменом Хрестовоздвиженської обителі. Про довге творче життя Іова (Кондзелевича) свідчить лист 73-літнього майстра до єпархіального начальства з проханням визначити учня для навчання іконопису. Останньою згадкою про Кондзелевича є інвентар монастиря в м. Дубні, датований 24 травня 1748 р., де йдеться про намісні ікони «руки небіжчика Іова».

Можна припустити, шо він помер між 1740 і 1748 роками. Іов (Кондзелевич) – найяскравіша постать в історії українського іконопису на зламі XVII – XVIII ст. У Музеї волинської ікони творчості майстра та іконописців, які з ним працювали, присвячено експозицію окремої зали. В образа’х Іова (Кондзелевича) втілено ідеальні уявлення, за якими зовнішня витонченість і краса, багатство орнаментики одеж та тла є видимим знаком невидимого Божественного світу. Звідси гармонія і краса ликів персонажів, їх відкритий, м’який і привітний вираз, що сприяє діалогу з віруючими. Особливою вишуканістю вирізняється колірна палітра творів Кондзелевича, яка насиченістю і чистотою створює надзвичайні декоративні ефекти.ах вчений виявив підрис з іменем ченця Йова Кондзелевича.

Уже в ХХ столітті львівські науковці розпочали систематичні дослідження Богородчанського іконостаса та творчості його автора, які тривають і досі. Кондзелевич народився в місті Жовкві у 1667 році, у дев’ятнадцять років постригся в ченці, з 1686 року перебував у Білостоцькому монастирі поблизу Луцька, а вже за рік став священиком.

Тетяна Єлісєєва,
завідувач Музею волинської ікони

«Підписна» спадщина митця

Основна мистецька спадщина Йова Кондзелевича належить Національному музею у Львові імені Андрея Шептицького. Окрім Богородчанського іконостаса, це фрагменти іконостаса церкви святого Михаїла Білостоцького монастиря (шість ікон апостольського чину й «Успіння», ці ікони первісно належали іконостасу збудованої при заснуванні монастиря мурованої Успенської церкви, розібраної у 1846 році), вівтар, датований 1696 роком, з церкви Різдва Пресвятої Богородиці Загорівського монастиря, іконостас з церкви у селі Вощатин та останній відомий твір Йова Кондзелевича – ікона на полотні «Розп’яття з пристоячими», створена 1737 року, як свідчить вкладний текст Спасопреображенської церкви у селі Черчиці (нині житловий район Кічкарівка міста Луцька).

Оскільки Кондзелевич працював над іконостасами з помічниками, не завжди вдається точно визначити ті твори, над якими він працював сам, а де втручався у роботу свого учня чи помічника. Тому особливу увагу викликають підписні роботи майстра. Найбільш ранньою із них є Загорівський вівтар. Такі вівтарі увійшли в традицію оформлення інтер’єру українських церков під впливом західноєвропейського мистецтва з останньої чверті XVII століття, вони встановлювалися на північній і південній стіні обабіч іконостаса.

На Загорівському вівтарі є вкладний текст замовника – ігумена цього монастиря Феодосія Волинця, дата 1696 і підпис «смиренного ієромонаха» Йова Кондзелевича. На жаль, центральна ікона цього вівтаря не збереглася. Як засвідчує вкладний текст, а також зображені в картушах пророки та святі Йоаким і Анна, це була ікона Богородиці. Виявився у цьому вівтарі і вплив самого замовника – його можна вбачати у незвичному зображенні «Спаса Нерукотворного», де замість традиційних ангелів, що підтримують полотнище з ликом Спасителя, зображені Федір Тирон і Федір Стратилат, святі «соіменники» Феодосія (Теодора) Волинця. У цьому вівтарі, як і в Богородчанському іконостасі, виявляється любування і хист Кондзелевича у мініатюрних зображеннях, зокрема, в образах пророків. Вони не позбавлені певної портретності, чого більше не зустрінемо в образах пророків пізніших іконостасних ансамблів. Приваблює увагу тут і віртуозна ажурна різьба, що утворює пишне декоративне обрамлення для численних іконописних образів. Малярство і різьба у цьому вівтарі складають гармонійну цілість.

До раннього періоду творчості Кондзелевича відносять шість збережених ікон апостолів з Білостока, хоча виходячи з мистецького рівня це ікони зрілого, досвідченого майстра. Кожен із образ білостоцьких апостолів виразно індивідуалізований. Це духовно сильні, позбавлені ідеалізації особистості. На обличчях майстер застосовує м’яке живописне моделювання. Фігури порівняно невеликих розмірів, проте не позбавлені монументальності сприйняття. Вони стоять на низьких горбистих приземеллях з традиційними травами, разом з тим на горизонті бачимо різноманітні краєвиди, передані з мініатюрною довершеністю, деякі із зображенням архітектури.

Психологізація образів властива багатьом персонажам майстра. Це також стосується сюжетних зображень, як, наприклад, «Успіння Прсвятої Богородиці» з того ж Білостоцького монастиря. Нещодавно проведена реставрація ікони відкрила усе багатство її палітри, досконалість письма. Вона належить до кращих здобутків майстра не лише раннього періоду, а й його творчості загалом. Важливе місце у цій композиції відведене міському краєвиду, який виявляє добру обізнаність Кондзелевича з творами західноєвропейського мистецтва.

Дія відбувається на фоні вулиці зі щільною забудовою по обидва боки. Скрупульозно передано усі архітектурні подробиці будинків. На одному з балконів бачимо дуже реалістично передану сценку – троє міщан з цікавістю спостерігають за містичним дійством, що відбувається на вулиці (такі балконні сценки часто спостерігаємо в подібних композиціях того часу, однак тут, в Кондзелевича, вона звучить особливо переконливо).

Приваблює камерність цієї сцени (невеликий і сам формат ікони), яка у Богородчанському іконостасі звучатиме пафосно і монументально. Подібні ікони з настільки розбудованою, складною композицією вже стоять на межі ікони і побутової картини. Апостолам, що стоять на першому плані, майстер надав живих портретних характеристик, їхні обличчя емоційні, сповнені переживань. Це одна з найбільш майстерних робіт Кондзелевича у плані колористичного вирішення, що після реставрації постала у всьому багатстві своєї палітри. За рівнем майстерності ікони з Білостоцького іконостаса належать до вершинних досягнень українського мистецтва загалом. Ці ікони вартують окремого всебічного дослідження й уточнення атрибуції, оскільки висловлювалися сумніви, не лише щодо їхнього датування, а й щодо авторства.

У 1962 році до Національного музею у Львові надійшов іконостас з церкви апостолів Петра і Павла у селі Вощатин, який первісно був створений для церкви Пресвятої Богородиці Загорівського монастиря. У повному обсязі вперше він представлений торік на виставці у Національному музеї у Львові. Це останній великий обсягом іконостасний ансамбль Кондзелевича, що знаменує пізній період творчості митця. Іконостас завершений 1722 року, а незадовго перед тим монастир перейшов на унію. Це пояснює домінування у ньому виразно західної іконографії. Промовистим його виявом є поширений на той час тип Богородиці Римської . Від традиційної «Одигітрії» ця іконографія відрізняється зображенням рук Богородиці. Вона не показує правицею на Христа, а тримає дитя обома руками, складеними навхрест. Богородиця одягнена у блакитний мафорій з фіолетовим підкладом, чим акцентується на її непорочності, а фіолетовий колір є символом служіння і смирення.

Зазвичай в іконах цього типу Богородиця зображена в статично-репрезентативному дусі. Кондзелевич у своєму творі розвинув ліричну тему материнської любові і жертовності. Звертає увагу рідкісне трактування обличчя Богородиці – витонченошляхетне, осяяне ніжною усмішкою. Є різні здогади про Кондзелевича портретиста. На таку думку наводить портретна виразність персонажів його ікон. Багато образів Кондзелевича наділені тонкою психологічною характеристикою, що засвідчує глибоку спостережливість митця. Його вважають імовірним автором портрета єрусалимського патріарха Якова, який виявлений у церкві Введення Пресвятої Богородиці у селі Велика Горожанка недалеко від Скиту Манявського.

Останній відомий нам твір Кондзелевич виконав у 70 літ. Це згадана ікона «Розп’яття з пристоячими» зі Спасопреображенської церкви у селі Черчиці. Внизу полотна, на білій смузі розміщений напис, у якому сказано, що цей образ написаний у святій обителі в Білостоку, рукою смиренного ієромонаха Йова, коштом Стефана Герасимовича з дружиною Агафією з Кучкарівця до Черчицької церкви святого Спаса року божого 1737. Композиція представляє один із властивих для того часу іконографічних варіантів Розп’яття з двома пристоячими та міським краєвидом на низькому горизонті (у даному випадку – архітектурою Білостоцького монастиря). Така іконографія має аналогії в книжковій графіці, зокрема, у виданнях Києво-Печерської лаври. Цей останній твір Кондзелевича вважається дещо слабшим у доробку майстра, відчувається його залежність від гравюри. Образи не позбавлені певної ідеалізації і сентиментальності.

Творчість Йова Кондзелевича, попри значні напрацювання останніх років, все ще вивчена надто скромно. Атрибуція багатьох приписуваних йому пам’яток вимагає уточнення. Це стосується особливо тих творів, які були відкриті і виявлені за останні роки. Монографічне дослідження життя і творчості митця, який представляє вершинні досягнення українського мистецтва сьогодні має всі підстави бути реалізованим.

Марія Гелитович
Кандидат мистецтвознавства,
завідувачка відділу «Давнього мистецтва»
Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького