Спас Нерукотворний

Йов Кондзелевич

Місце зберігання: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького, Інв. № 1-2284 36615

Роки створення: ІІ пол. XVI ст.

Розміри: 39,5x30 см (з обрамленням 74x69 см).

Основа ікони та різьба навколо неї виконана з однієї липової дошки. Левкас білого кольору клеєкрейдяний, товстий, щільний. Фарбовий шар – темперний та олійний живопис. Різьблене по левкасі тло та різьблене обрамлення. Позолочення.


Сюжет: Спас Нерукотворний вважається у церковній традиції іконою ікон, адже взірцем цього образу, на жаль, на сьогодні втраченим, є оригінальний відбиток обличчя Ісуса Христа на полотні. В його основі лежить одна із ранньовізантійських легенд (ІV-VI ст.) про правителя міста Едесси (Месопотамія, сучасна Туреччина) Авгаря, який жив за часів Ісуса і написав йому листа із проханням про оздоровлення його від прокази. Разом із обіцянкою зцілення, Христос відсилає зі слугою чудесне полотно (звідси інша назва образу – Мандиліон, з гр. – убрус), яким Він обтер своє обличчя й на ньому відбився Його лик. Авгар зцілився як тільки взяв цей образ до рук і оточив його великим шануванням.

Знову про образ згадують у VI столітті – історик Евагрій та єпсикоп Едесси Аддаї звертають увагу на Його неймовірну силу. Під час трагічних для ікони часів іконоборства Спас Нерукотворний стає одним із вагомих аргументів іконопочитателів про шанування Божих образів. А вже у 944 Мандиліон урочисто переносять із Едесси у Константинополь, до сьогодні церковний календар пригадує про цю подію 16/29 серпня як великий празник. Історія образу обривається у 1204 році – після розгрому Константинополя хрестоносцями.

Але на той час вже існує декілька зображень Мандиліона/Убруса, створених на основі оригінального взірця. У його центрі – лише лик Ісуса Христа оточений хрещатим німбом із написами Ό ѠN. В українському іконописі від XV століття найпопулярнішим було зображення убруса, який підтримують два ангели, але у даній композиції використано давнішу, лаконічнішу іконографію. 

Не зважаючи на простоту виразу, цей образ має ключове значення для християнської культури, адже підкреслює таємниче поєднання у Христі Божественної та Людської природ і дійсне воплочення Божого слова у тілі, презентуючи богословську ідею пізнання Бога в досконалому Його образі, образі Сина.


Опис: Ікона овальної, видовженої по горизонталі форми вміщена в картуш. Обабіч ікони симетрично розташовані позолочені різьблені фігурні завитки. У верхній частині різьби розміщений маскарон в формі людського обличчя з довгим хвилястим волоссям та стилізованими вусами. На золотому орнаментованому тлі ікони, майже на всій площині, зображено тканину з видовженим ликом Христа, об’єм якого передано за допомогою білильних висвітлень на виступаючих частинах лику. Вираз витонченого обличчя спокійний, задумливий погляд спрямований на глядача. Чоло високе, очі карі, широко відкриті, дугоподібні брови тонкі, ніс довгий, прямий, вуста маленькі й рожеві. Каштанове волосся довге, поділене посередині й гладко зачесане назад. Невеликі вуса та борода. Навколо голови – широкий золотий хрещатий німб з буквами-символами темно-вишневого кольору: W О Н. Вгорі, обабіч німбу, монограма написана літерами вишневого кольору: ΙΣ ΧΣ. Полотно з ликом Христа – світло-сірого кольору, а на відвороті праворуч – темно-сірого. Внизу тканина облямована двома тонкими червоними смугами. Полотно прикріплене до площини за верхні краї з боків та по центру. Складки передані темнішим сірим кольором.