Богородчанський іконостас

Іконостас для Скиту Манявського створювався для новозбудованої у 1681 році Хрестовоздвиженської церкви, зведеної на місці старої скитської, спаленої турками 1676 року. Відповідно до двох дат, зафіксованих на іконах пам’ятки, вважається, що час створення зайняв сім років: з 1698 по 1705-ий.

У Манявському монастирі іконостас пробув недовго. Вже 1785 року, через закриття монастиря австрійською владою, його продали до церкви Пресвятої Трійці у місто Богородчани, де він простояв майже сто років до «відкриття» В.Дідушицьким. З ініціативи Дідушицького іконостас було віднесено до пам’яток державного значення. У часі Першої світової війни, з метою збереження пам’ятки перед можливим знищенням наступаючими російськими військами, її 1916 року демонтували та доправили до Відня, де вона експонувався в Державному музеї народного мистецтва.

На початку 1920-х років пам’яткою зацікавилася польська влада і її перевезли до одного із варшавських музеїв. У 1924 році за клопотанням і фінансовою підтримкою Митрополита Андрея Шептицького іконостас передано Національному музею у Львові, де над ним періодично провадилися консерваційно-реставраційні роботи. Богородчанський іконостас – результат колективної праці під керівництвом Йова Кондзелевича.

Виходячи з манери письма та майстерності виконання, майстрові належать найвідповідальніші частини – ряд намісних ікон, центральна ікона «Моління», «Тайна вечеря», «Розп’яття з пристоячими», ймовірно, він долучався до опрацювання й інших зображень.

Іконостас п’ятиярусний, в основі його конструкції все ще домінують горизонтальні членування, як у давніших ансамблях, проте вже виразно простежується акцентування на піднятій вверх центральній осі. Тож у цьому іконостасі закладені основи, які пізніше приведуть до виразнішого піднесення його верхньої частини та відмови від горизонтального поділу.

Барокові мотиви у цьому ансамблі ще доволі стримані. Більше вони виявляються в декоративних елементах обрамлень і формах різьби: пишні картуші, волюти, розірвані фронтони, трилисті прорізи арок по центру, глибоко профільовані рами ікон, карнизи й колонки. Форми завершення бічних композицій «Вознесіння» і «Успіння» мають виразно бароковий вигляд.

Вважається, що роботу над іконостасом Йов Кондзелевич розпочав з намісної ікони Спаса, на якій зафіксовано рік – 1697. До того ж образ Христа чи не найтрадиційніший з-поміж інших образів, у ньому ще виявляється раніший іконографічний зразок, хоча моделюванням бганок драперій світлотінню майстер надає їм матеріальної осяжності. Образ Богородиці сповнений глибшої психологічної характеристики. Вираз страждання матері переданий у широко розкритих очах, нахилі голови, жесті рук. Туга Богородиці підсилюється контрастом до образу малого Спаса, в лику якого майстерно передана дитяча безтурботність.

Якраз психологічна характеристика образів Кондзелевича належить до найвищих досягнень майстра. Найвиразнішими серед них, крім лику Богородиці, є образи архангелів Михаїла і Гавриїла на дияконських дверях. Ці образи, особливо лик Гавриїла, вже стали хрестоматійними в історії українського мистецтва. Вони вирішені на контрастах: архангел Михаїл виступає уособленням сили й мужності, а замріяно-ліричний Гавриїл вважається одним з найпоетичніших образів, створених майстром.

Вже неодноразово звертали увагу й на одну із найнапруженіших психологічних сцен цього ансамблю – «Тайну вечерю». Драматичний конфлікт притаманний для барокових композицій, тут він виявляється виключно психологічною характеристикою персонажів. У поглядах Христа і Юди, а тільки ці два обличчя звернені на глядача, маляр передає діаметрально протилежні почуття і характери. На внутрішніх полях глибоких накладних рам намісного ряду зображено невеликі медальйони з різноманітними зображеннями, що доповнюють зміст тієї чи іншої ікони. Подібні зображення на обрамленнях практикувалися у тому часі, однак щодо конкретних зображень у цьому іконостасі вони мають свою тематику. Традиційно на обрамленні ікони Богородиці Одигітрії зображено пророків, що відповідає усталеній іконографії «Богородиці з похвалою». Так само на полях ікони Спаса зображено апостолів, що відповідає варіанту іконографії «Моління». Ікону «Святі Антоній і Феодосій Печерські» обрамлюють зображення пустельників, храмову ікону – сцени Старого заповіту, які нав’язують до прообразу Животворящого Хреста.

Для іконостасів Галичини було характерним впровадження між намісним і празниковим ярусами додаткового ряду, у якому представлявся цикл із п’яти сюжетів, що ілюструють події церковного календаря між Воскресінням Христовим і Зісланням Святого Духа. Присутні вони й у Богородчанському іконостасі, однак розміщені не окремим рядом, а введені у верхню частину декоративного обрамлення намісних ікон та дияконських дверей.

У зображеннях Богородчанського іконостаса є ряд моментів, які вказують на його пов’язаність з Києвом, передусім Києво-Печерською лаврою та конкретними історичними особами. Йдеться про дві ікони намісного ряду – «Антоній і Феодосій Печерські» та храмовий образ «Воздвиження Чесного Хреста». На першій із них достовірно відтворено Успенський собор лаври. Не виключено, що рисунок міг бути виконаний з натури. На іншій серед осіб, зображених біля Животворящого хреста, достатньо виразно впізнається «портрет» виданого церковного діяча, митрополита Варлаама Ясинського, ректора Києво-Могилянської Академії, настоятеля Києво-Печерського монастиря.

Своєрідними вівтарями сприймаються фланкуючі намісний ряд дві великі композиції – «Успіння Богородиці» та «Вознесіння Господнє». Ці зображення немов на межі ікони й картини релігійного змісту. У них виразно простежується синтез нових засад трактування простору, зумовлений впливом західних традицій і давніх іконографічних зразків візантійського канону.

Найтрадиційніший в іконостасі празниковий ряд. Його творять дванадцять композицій на двох дошках (по шість сцен). Вони обрамлені різьбленими ажурними півколонками, опертими на карнизи. Виконання празникових ікон приписується іншим майстрам, так само, як і виконання постатей апостолів у ряді Моління. Кондзелевич, гадають, міг втручатися лише у моделювання облич. Ікони апостолів творять архітектонічну цілісніть з іконами намісного ряду – їхня ширина однакова, а колонки обох рядів підкреслюють вертикальне членування іконостаса. Кондзелевич майстерно володів технікою темперного й олійного малярства. Вдало поєднуючи ці техніки та застосовуючи для світло-тіньового об’ємного моделювання тонкі лесирування кольоровими лаками, він зумів передати матеріальність предметів і глибину простору, а також проникливіше охарактеризувати персонажів, надати виразнішої індивідуалізації образам, чого у такій мірі не досягали художники ранішого часу. У цьому виявляється його обізнаність з техніко-технологічними принципам західноєвропейського малярства.

До особливостей сюжетного репертуару Богородчанського іконостасу належать зображення нижнього, цокольного ряду – так званий предел. Упроваджено такі сцени, як «Зустріч Христа з Никодимом», «Апостоли біля гробу Богородиці», «Благовіщення про смерть Богородиці», «Похорон святого Антонія», «Спокушування Христа у пустелі», що не мають близьких аналогій у тогочасному іконописі. Деякі із них, гадають, належать самому Кондзелевичу.

Майстерністю композиційної побудови і досконалістю письма вирізняється сценка розмови Христа з Никодимом. Дія відбувається в сутінках ледь освітленого інтер’єру кімнати, що підсилює враження таємничості цієї зустрічі. Двоє людей, повернуті майже у профіль, сидять у кріслах з високими спинками (деталі інтер’єра та меблі сучасні художнику). Характер їхньої розмови передають напружені жести рук Никодима. Сцена доповнена двома несподіваними епізодами: праворуч, крізь прочинені двері, піднявши завісу, визирає хлопчик, а зліва, на темному закутку стіни, палає камін. Ці доповнення надають зустрічі теплоти, безпосередності. В архітектоніці цього іконостаса виявилось характерне барокове криволінійне розміщення верхнього, пророчого яруса, він творить обрис розірваного фронтону. Пророки зображені в асиметричних картушах. Їх розташування незвичне – картуш із трьома пророками кріпиться на картуші із двома, утворюючи пірамідальне завершення іконостаса. Цій пірамідальній структурі підпорядковане завершення у вигляді розірваних фронтонів з картушами двох бокових ікон-вівтарів «Успіння» та «Вознесіння». У цих восьмигранних картушах, відповідно зображено сцени «Коронування Богородиці» та «Новозавітня Трійця». На Богородчанському іконостасі є багато написів. У більшості це тексти богословського змісту, а також донаторські й, особливо цінні, тексти, які містять ім’я автора та дати, що фіксують час створення пам’ятки. На намісній іконі «Спас Учитель» дата 1698 двічі вирізана в левкасі у лівому нижньому куті ікони кириличними буквами й арабськими цифрами, а також ім’я Йов і літери Z Б M, що прочитуються як абревіатура: законник Білостоцького монастиря. На іконі «Вознесіння», у лівому нижньому куті на зеленому поземі вміщений авторський текст Кондзелевича: «Недостойний ієромонах Йов Кондзелевич, монах загальножительного монастиря Білостоцького рукою власною створив року Божого 1705 березня», а в правому нижньому куті дата арабськими цифрами 1705. Точніший час встановлення іконостаса дізнаємося з тексту, розміщеного над та під цокольною іконою «Христос у Никодима». «Допомогою Божою й Пресвятою Богородицею патронкою нашою, за молитвами преподобних отців блаженних старців Йова і Феодосія, перших монахів скитських. За великим старанням причетного отця Саватія, в цей час ігуменом правивши, усієї христової братії загальним старанням цей святий іконостасний вівтар, промислами і своїми прикладами закінчили й поставили року Божого 1705 травня 5». Отже, іконостас був змонтований 5 травня 1705 року, а дата на іконі «Вознесіння», очевидно фіксує час завершення роботи над іконостасом.

Ідейно-богословська програма цього іконостаса акцентує на темі викупної жертви Христа, Його стражданнях та Євхаристії, що пов’язується з посвяченням храму. Храмова ікона, крім основного сюжету «Воздвиження Чесного Хреста», має ряд додаткових сюжетів. На її тлі вміщені маленькі мініатюрні композиції, у яких показано дійства семи таїнств («Хрещення», «Супружество», «Миропомазання», «Священство, «Сповідь» «Євхаристія», «Єлеопомазання») та дві більші сцени «Розп’яття з пристоячими» і «Зняття з хреста». Тематично храмову ікону доповнюють зображення на її пределі («Коронування Христа терновим вінком») та у верхній частині обрамлення («Похід на Голгофу».) Тема Євхаристії виражена в алегоричній дерев’яній скульптурі пелікана, що годує своєю кров’ю пташенят. Ця скульптура вміщена в підніжжі Розп’яття, підкреслюючи зв’язок з життєдайною Христовою жертвою. Та ж тема знаходить свій вияв в орнаментальному мотиві виногорадної лози у різьблених колонках іконостаса та обрамленні Розп’яття.

Різьбу для Богородчанського іконостаса виконували жовківські майстри. На це вказує характер орнаментів, властивих для жовківської школи сницарства. У різьбі широко використовується мотив виноградної лози, яким оздоблені колонки та царські врата.

Царські врата представляють їхній класичний бароковий зразок з багатим рослинним орнаментом, утвореним плетивом грон винограду, листя аканту, жолудів, квітів і фруктів, що представляють складну систему символів та алегорій. Виноградна лоза виростає з кутка стулок, з пащі лева. У трьох парах медальйонів вміщені мініатюрні зображення сцени Благовіщення та чотирьох євангелістів. Привертає увагу і різьблена в левкасі багата мотивами і формами орнаментика тла ікон. Впровадження такої орнаментики на українських іконах поширюється під впливом естетичних принципів стилю бароко. Припускають, що сам Конзелевич був автором рисунку орнаментів, які виконували майстри в різьбленому декорі іконного тла. У цих орнаментах виявляються впливи східного походження – мотиви тюльпана, гвоздики, плодів граната, лотоса тощо. Ці елементи набули надзвичайно великої інтерпретації форм і варіантів композицій.

Виставлення Богородчанського іконостаса у постійній експозиції національного музею стало подією у мистецькому житті Львова. Пам’ятка постійно має численних глядачів. Як уже йшлося, Кондзелевич працював у тому часі, коли в українському мистецтві відбувалися важливі якісні зміни, зумовлені синтезом національних традицій з тенденціями, властивими західноєвропейському мистецтву . У цьому аспекті творчість Конзелевича представляє певний феномен, що відображає і поєднує у собі традиції Галичини, Волині, Київщини та Західної Європи. У його іконах вони знаходять складне й органічне поєднання. Якраз у Богородчанському іконостасі це явище знайшло своє найвиразніше втілення.